Війна завжди починається несподівано. Навіть коли буде здаватись неминучою. Саме таким було 22 червня 1941 року – початок найлютішої Великої Вітчизняної війни. Горе тоді приходило у кожну домівку. Не оминуло воно і моє рідне місто та села нашого краю. Дорогою ціною дісталась перемога у тій війні. І в пам’ять про тих, хто віддав найдорожче – своє життя, вдячні нащадки встановили пам’ятники та обеліски
Для всіх 9 Травня є, насамперед, святом Перемоги над нацизмом та фашизмом. З кожним роком це свято відходить все далі в історію, а тих, хто пройшов крізь горнило Другої світової війни, стає дедалі менше. Мине ще кілька років і залишаться лише обеліски, забудуться ті страшні події. Так само відходить в історію і війна, що точилася майже 10 років в Афганістані. Відійде у небуття і війна, що зараз проходить на Сході України.
Згадую, як ще зовсім недавно у моєму місті Шепетівці відбувалися військові паради. Приємно згадати, як кожен військовослужбовець карбував крок, проходячи повз натовп глядачів, а позаду колони юрба дітлахів і собі старалася копіювати старших, віддаючи таким чином і свою шану всенародному святу.
Згодом усі ці хлопчаки і самі пройшли крізь гарячі точки Ефіопії, Алжиру, Угорщини, Анголи, В’єтнаму, Куби, Чехії, Афганістану, а тепер ще й на Сході України. Саме вони – колишні воїни-«афганці» разом з воїнами АТО – у святий для всіх День Перемоги, віддали шану загиблим і тим, хто вижив у тій кривавій війні, приклонивши коліно під час покладання гірлянди біля Вічного вогню. Саме вони своїм прикладом показали усім недругам неньки-України, що ні фашизму, ні нацизму в Україні немає і не буде. Ветерани і учасники АТО поклали живі квіти до пам’ятного знаку героям, які загинули в зоні АТО, на присвяченій їм Алеї Слави. І вшанували пам'ять тих, чия ратна звитяга була покладена на олтар свободи рідної землі.
В. ПИПИЧ, учасник бойових дій в Афганістані.